Україна звикла до законів із красивими назвами. Але за словом «оновлення» часто ховаються спроби переписати межі свободи. 21 вересня 2025 року у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт № 14057 — документ, який на перший погляд виглядає технічно: «рекодифікація другої книги Цивільного кодексу України».
Офіційно це — оновлення законодавства, яке, за словами авторів, має «наблизити норми кодексу до європейських стандартів».
Фактично ж — потенційна реставрація інструментів цензури, замаскована під модернізацію. За кількома формулюваннями у тексті ховаються механізми, здатні паралізувати журналістські розслідування, видаляти інформацію з публічного простору й змусити редакції до самоцензури.
Що пропонує законопроєкт
Ініціатори пояснюють, що документ спрямований на модернізацію цивільного законодавства, адаптацію до цифрових реалій і посилення захисту персональних даних.
Народний депутат Микола Княжицький заявив: «Кодекс застарів і відстає від сучасних викликів».
Що ж насправді?
Презумпція недостовірності без вироку.
Законопроєкт фактично вводить правило: якщо немає обвинувального вироку, публікація може бути визнана недостовірною.
Для журналістів це означає, що не можна назвати посадовця корупціонером до рішення суду. Для розслідувачів — замороження критичних матеріалів.
«Якби ми чекали вироку суду, перш ніж розповісти про корупційні схеми, ви б ніколи не дізналися, що відбувається», — наголошує команда розслідувачів Bihus.Info.
«Право на забуття» — механізм стирання правди.
Проєкт передбачає, що особа може вимагати видалення навіть правдивої інформації, якщо вона «втратила суспільний інтерес».
Під гаслом «захисту приватності» відкривається двері до масового очищення архівів, зауважує Detector.Media.
Хто вирішуватиме, що є «неактуальним» — закон не пояснює.
Попередня заборона публікацій — відкладена цензура.
У тексті передбачено можливість тимчасової заборони поширення інформації до рішення суду.
У публікації Інституту масової інформації експерти вказують: це класичний механізм попереднього обмеження свободи вираження, заборонений практикою Європейського суду з прав людини.
Якщо ця норма залишиться, будь-яку розслідувальну публікацію можна буде заблокувати ще до її виходу.Чому це не лише проблема журналістів
Коли журналіст не може опублікувати критичний матеріал без ризику судового тиску — суспільство втрачає інструмент контролю за владою. Коли право на відповідь чи спростування стає нескінченною процесуальною пасткою — це не плюралізм, а виснаження медіа.
Законопроєкт, який формально стосується приватного права, насправді створює новий баланс сил: влада — з ресурсами і судами, журналіст — з позовами і страхом.
Порушення міжнародних стандартів
Європейська конвенція з прав людини (стаття 10) гарантує свободу вираження поглядів і право отримувати інформацію.
ЄСПЛ у рішенні Thorgeirson v. Iceland підкреслив: свобода преси включає право на перебільшення і провокацію. Законопроєкт 14057 вводить протилежне — презумпцію вини журналіста.
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (стаття 19) забороняє попереднє обмеження публікацій, крім випадків прямої загрози національній безпеці. Жодна норма законопроєкту під це не підпадає.
Рекомендації ОБСЄ та Ради Європи закликають утримуватися від форм «права на забуття», які ведуть до знищення архівів чи переписування історії.
Отже, проєкт у нинішньому вигляді суперечить міжнародним зобов’язанням України у сфері свободи слова та доступу до інформації.
Що можуть зробити редакції та громадські організації
- Провести внутрішній юридичний аудит: оцінити ризики судових позовів і спростувань.
- Створити резервні архіви (локальні та міжнародні) на випадок примусового видалення.
- Пояснити читачам, що це не оновлення кодексу, а питання свободи слова.
- Об’єднатися з іншими медіа та правозахисниками для спільного громадського тиску.
Законопроєкт № 14057 — не просто про оновлення Цивільного кодексу. Це тест на зрілість демократії.
Він може або дати Україні сучасне цифрове право, або відкотити її в епоху, коли правда потребувала дозволу.
Сьогодні — момент, коли журналістика має бути не спостерігачем, а стороною процесу. Бо завтра слово «оновлення» може стати евфемізмом для закриття рота свободі.
