У сучасному світі, особливо в реаліях війни та невизначеності, тривога стала майже постійним супутником кожного. Але як відрізнити нормальну емоційну реакцію від стану, який потребує допомоги фахівця? У цій розмові з психологинею Тетяною Ніконовою ми розбираємось, що таке тривожність, чому вона виникає і як навчитися з нею жити. Стаття буде корисною всім, хто відчуває виснаження, безсоння чи напруження — і хоче знайти спокій без самозвинувачень.
Тривога як частина життя
«Про тривогу можна говорити вічно, — усміхається Тетяна Ніконова. — І, мабуть, ми ніколи не знайдемо остаточної відповіді. І це добре, бо означає, що ми живі й продовжуємо рухатися».
За словами психологині, відчуття тривоги — це не завжди щось негативне. Це сигнал нашої психіки, що ми втратили або боїмося втратити контроль над чимось важливим.
«Тривога пов’язана із контролем, — пояснює Тетяна Олександрівна. — Коли людина відчуває, що не може вплинути на події, коли життя здається невпорядкованим — тоді з’являється тривога. Вона тісно пов’язана з нашими страхами».
Коли думки не дають спати
Найчастіше тривога проявляється вночі, коли навколо тихо, але розум не замовкає.
«Багато хто прокидається серед ночі й одразу хапається за телефон: “Мабуть, щось сталося”, — каже психологиня. — Ми починаємо перевіряти новини, телефонувати близьким, переконуючи себе, що так заспокоїмося. Але це лише підсилює відчуття паніки».
Тетяна радить у таких ситуаціях зробити маленьку дію, яка знижує напругу:
«Не треба дзвонити. Просто напишіть повідомлення. Ви вже зробили дію, і це допомагає мозку відчути контроль. Далі — вимкніть телефон, послухайте аудіокнигу чи заспокійливу музику. І дайте собі право заснути».
Хронічна тривожність: коли час звертатися по допомогу
Тривога стає небезпечною, якщо триває тижнями й позбавляє людину радості життя.
«Якщо тривога не відпускає 2–3 тижні, якщо вона заважає спати, їсти, працювати — це вже сигнал, що потрібна допомога фахівця», — наголошує Тетяна Ніконова.
Часто причиною такого стану стають токсичні стосунки, фізичне виснаження чи фінансова нестабільність. У таких випадках важливо не залишатися наодинці.
«Буває, людина не готова слухати поради — їй просто потрібна присутність, тепло, турбота. Бути поруч — ось що справді лікує», — каже психологиня.
Маленькі кроки до спокою
Є багато способів допомогти собі. Тетяна радить шукати власні “заспокійливі ритуали”:
- прогулянка на свіжому повітрі;
- ароматний чай із цитрусовими нотами;
- тепле спілкування з близькими;
- слухання улюбленої книги або музики.
«Мандарини й апельсини — це не лише вітаміни, а ще й кольори щастя, — усміхається вона. — Якщо поруч є літні люди, оточуйте їх теплими кольорами, світлом, турботою. Це працює краще за будь-які слова».
Коли тіло і розум виснажені
Психологиня наголошує: ментальний і фізичний стани тісно пов’язані.
«Наше тіло реагує на тривогу так само, як на хворобу. Людина може перестати їсти або, навпаки, заїдати емоції. Може з’явитися безсоння, дратівливість, втома. Тому важливо переглянути свої звички й розклад життя», — пояснює Тетяна Ніконова.
Вона радить почати з малого:
«Організуйте свій день. Почніть з того, що давно відкладали — йога, прогулянки, читання духовної літератури, фінансова грамотність. Усе це повертає відчуття контролю».
Віра у фахівців і в себе
На жаль, багато людей досі соромляться звертатися по допомогу до психолога.
«Дехто думає: “Я ж сильний, маю впоратись сам”. Але сила не в тому, щоб мовчки терпіти, — каже Тетяна. — Справжня сила — це довіра. До фахівця, до процесу, до себе».
Психологиня наголошує, що українські спеціалісти — високого рівня, і не варто сумніватися в якості допомоги:
«Порятунок завжди є. Треба лише повірити — у людину, до якої йдеш, і в себе. Без віри нічого не працює».
Замість післямови
Тривога — не ознака слабкості, а доказ того, що вам небайдуже. Вона може стати поштовхом до змін, якщо навчитися чути себе.
Як каже Тетяна Олександрівна Ніконова:
«Подивіться на свою тривогу не як на ворога, а як на сигнал. Вона прийшла, щоб ви зупинилися, вдихнули й запитали себе: що я можу зробити для себе просто зараз?»
Мабуть, із цього й починається шлях до спокою — не з боротьби, а з турботи про себе.
