Вісім десятиліть історії, десятки поколінь педагогів, майстрів і випускників.
Це не просто навчальний заклад — це місце, де звичайна праця перетворюється на мистецтво і надає сенс цілим життям.
Харківське вище професійне училище швейного виробництва та побуту — один із найстаріших осередків профтехосвіти України, який зумів пройти крізь війни, реформи і зберегти головне — людяність, майстерність і віру в працю.
- Витоки: школа воєнторгу, що навчила шити майбутнє
- Роки зростання: фабрики, комсомол і перше покоління майстрів
- Нове училище, якого не стало
- Жива школа майстерності: традиції, що формують людину
- Відродження та інновації
- Війна: коли праця стає волонтерством
- Об’єднання: стратегічний крок уперед (8 ключових переваг)
- 48 тисяч історій успіху
- Майбутнє, яке шиють серцем
Витоки: школа воєнторгу, що навчила шити майбутнє
Історія училища почалася у жовтні 1944 року, коли Харків ще лежав у руїнах. Місту потрібні були руки, що могли б одягнути армію і відбудову. Тоді постала школа воєнторгу — з двадцятьма швейними машинами, зібраними по всьому місту, і з ідеєю навчати перед тим, як вимагати.
«Я розшукала першого керівника тієї школи, — говорить директор Нінель Володимирівна Батраченко. — Він сказав просту річ: спробували шити шинелі — не виходить. Треба спершу навчити людей, а потім шити. Так із робочої майстерні народилася школа, а з неї — наше училище».
Уже в повоєнні роки навчальний осередок переріс у професійне училище і став першим у Харківській області, де системно готували швачок, закрійників і майстрів легкої промисловості. Тут з нуля будували навчальні майстерні, обживали корпуси-пам’ятки архітектури, і — головне — відновлювали повагу до ремесла.
Роки зростання: фабрики, комсомол і перше покоління майстрів
У 1950–1960-х училище зростало разом із містом. Молодь ішла сюди не лише по фах, а й по спільноту — спортивні секції, виставки, комсомольські ініціативи.
«Ми відновлювали район, будували стадіони, проводили виставки, — згадує Нінель Володимирівна. — Це була велика, дружна спільнота — і кожен відчував, що потрібен».
Поступово училище стало базовим центром підготовки кадрів для легкої промисловості Харкова: випускників чекали на фабриках і в цехах, а слово «майстер» у цих стінах звучало як синонім гідності.
Нове училище, якого не стало
У 1981 році Нінель Володимирівну представили колективу керівницею закладу. Головна мрія тодішньої команди — сучасна будівля, що об’єднає розпорошені корпуси та дасть новий старт професійній освіті.
«Ми добилися ділянки в Харкові, на проспекті Перемоги, зробили повний проєкт і підняли будівництво, — говорить Нінель Володимирівна. — Це мав бути наш новий заклад з сучасними майстернями і навіть басейном. Ми складали метал, працювали власноруч — усе було готове до запуску».
Але наприкінці 1991-го розпався СРСР, змінилася система фінансування.
«Нам подзвонили й сказали: гроші — наші, приміщення забираємо, — згадує вона. — Я відповіла: техніку не віддам. Ми встигли встановити 250 нових швейних машин — і саме вони врятували підготовку. Новий корпус на Перемозі не запрацював, але техніка лишилася з нами».
Цей епізод став уроком на роки: іноді мрію про нові стіни перекреслюють великі політичні злами, але стійкість людей перетворює втрату на ресурс розвитку.
Жива школа майстерності: традиції, що формують людину
Училище завжди робило ставку на практику і визнання результату очима родини. Після захистів робіт тут влаштовували батьківські зустрічі: самовари, чай, показ готових виробів.
«Одного разу мати учениці розплакалася: не вірю, що це вона сама пошила сукню, — згадує Нінель Володимирівна. — Для нас це була найбільша нагорода: значить, у дитини з’явилася віра у власні руки».
Ще одна важлива риса — цілісний підхід до образу. Коли постала потреба в зачісках для показів одягу, в училищі відкрили перукарські майстерні.
«Мийки, сушарки, дзеркала — усе облаштовували з нуля, — говорить Нінель. — Так народилася підготовка перукарів і візажистів — щоб наші моделі виходили на подіум завершеними».
Відродження та інновації
Попри економічні потрясіння 1990-х, заклад став піонером модульного навчання. У 1997 році на базі училища стартувала апробація нової системи в межах міжнародного проєкту за участю Програми розвитку ООН та Швейцарської Конфедерації.
«Ми були першими в Україні, — говорить Нінель Володимирівна. — Розробляли навчальні модулі, перевіряли їх на практиці, удосконалювали — а потім ділилися досвідом з іншими регіонами. На нашій базі відбувалися міжнародні конференції».
Результатом стали унікальні підручники, створені командою за авторства Нінель Володимирівни: «Технологія виготовлення жіночого одягу» (2001), «Конструювання та технологія виготовлення головних уборів з текстильних матеріалів» (2015), «Кравець. Технологія виготовлення одягу» (2019).
«Ми писали їх так, щоб людина могла навчатися навіть без викладача: модулі, елементи, ілюстрації — крок за кроком до готового виробу», — пояснює вона.
Війна: коли праця стає волонтерством
24 лютого 2022 року Харків прокинувся від вибухів. У будівлях училища вибило шибки, пошкодило дахи — але роботу не зупинили.
«Ніхто не поїхав, — говорить директор Нінель Володимирівна. — Ми розуміли: якщо не ми, то хто навчить тих, хто відбудує країну?»
Викладачі та студенти розгорнули волонтерські цехи:
- шили маскувальні костюми та елементи спорядження;
- готували партії білизни для військових;
- у серпні 2023 року зшили 250 національних прапорів для підрозділів ЗСУ;
- збирали кошти, брали участь в акції «Смілива гривня»;
- формували подарункові набори для поранених у шпиталях (смаколики, фрукти, засоби гігієни, чай, каву), пакували все у торбинки з українською символікою, які також шили в майстернях;
- допомагали з придбанням зарядних пристроїв для мобільних груп ЗСУ.
«Наші майстерні не зачинялися навіть на канікулах: студенти приходили добровільно — казали, що хочуть бути корисними», — додає Нінель Володимирівна.
Паралельно навчання переводили в змішаний формат: теорія — онлайн, практика — у майстернях, коли це безпечно. Так училище зберегло і якість підготовки, і людяність — тепло спільноти, яке важить не менше за обладнання.
Об’єднання: стратегічний крок уперед (8 ключових переваг)
Реформа професійної освіти в Україні спрямована на створення потужних регіональних центрів підготовки кадрів. Харківський заклад входить у процес об’єднання з родинним училищем — крок, який підтримав колектив.
«Ми провели збори, люди одностайно погодилися, — говорить Нінель. — Ніхто не лишається без роботи, професії зберігаються, можливостей стає більше».
1) Оптимізація ресурсів і модернізація матеріально-технічної бази.
Об’єднання знімає дублювання закупівель і дозволяє сконцентрувати фінансування на навчальному процесі. Спільні майстерні, лабораторії і парки обладнання перетворюються на багатофункціональні простори, куди логічно інвестувати в оновлення.
2) Підвищення якості навчання.
Коли поєднуються команди, з’являється обмін досвідом між майстрами і викладачами, ширша методична база, спільні стандарти якості. Це означає актуальні програми, оновлений контент і сильніше конкурентоспроможне середовище для студентів.
3) Тісніша співпраця з роботодавцями.
Потужний багатопрофільний заклад із сучасною базою легше залучає практику, стажування, дуальну освіту і підписує угоди на працевлаштування. Це стимулює роботодавців інвестувати в навчання і приходити до майстерень ще на етапі підготовки кадрів.
4) Раціоналізація та ефективне використання обладнання.
Об’єднання дозволяє звести докупи дублюючі фонди, перерозподілити техніку за реальними потребами, прибрати «вузькі місця» і забезпечити безперервні технологічні потоки.
5) Зменшення адміністративних і управлінських витрат.
Скорочення накладних витрат вивільняє кошти, які спрямовуються безпосередньо на освіту: закупівлю матеріалів, оновлення програм, оплату наставництва під час практик.
6) Оптимізація комунальних витрат.
Єдина інфраструктура — це спільні комунальні договори, енергоаудит і енергоефективні рішення, що знижують витрати без втрати якості навчального процесу.
7) Розширення переліку професій і освітніх траєкторій.
Великий заклад може відкривати нові спеціальності під потреби регіонального ринку праці, будувати гнучкі траєкторії: від коротких курсів до повних циклів підготовки.
8) Соціальний доступ і гуртожиток.
Після об’єднання з’являється повноцінний гуртожиток: це збільшує контингент, робить навчання доступним для молоді з громад області, для дітей із вразливих сімей і дорослих, які перекваліфіковуються.
«Це не кінець історії, — підсумовує Нінель Володимирівна. — Це її продовження. Ми не втрачаємо себе — ми стаємо сильнішими».
48 тисяч історій успіху
За роки роботи училище підготувало 48 000 кваліфікованих робітників для підприємств Харкова, області та далеко за її межами. Частина випускників відкрила власні ательє і бренди, частина працює на сучасних виробництвах, хтось пішов у педагогіку — і повернувся сюди наставником. Їх об’єднує головне: повагу до праці та вміння поєднувати функціональність, красу і відповідальність.
Майбутнє, яке шиють серцем
Сьогодні в стінах училища навчаються швачки, кравці, закрійники, перукарі (перукарі-модельєри), візажисти, манікюрниці. Тут не просто дають професію — тут формують громадян, здатних працювати для відбудови країни і творити красу в щоденному житті.
«Я завжди кажу колегам: якщо вдома у тебе двоє дітей, то в училищі — ще двадцять п’ять, — говорить Нінель Володимирівна. — Потрібно бути для них опорою. Бо справжня освіта — це коли людині вірять, навчають і підтримують».
Це і є формула стійкості профтехосвіти: майстерність, відповідальність і спільнота, що тримає. І поки ці нитки міцні, — українська професійна школа залишатиметься місцем, де праця стає мистецтвом, а майбутнє — справою рук і серця.
